Ярмарок
Глашатай:
Шановна громадо! Господарі й господині, чоловіки й молодиці, дівчата і парубки! Наш шановний пан голова і повітовий засідатель дозволили на головному майдані села провести ярмарок!
Просимо гончарів і бублейниць, стельмахів і столярів, лимарів, кушнірів , бондарів і ковалів…
Несіть свій товар, хто що гаразд!
Приходьте, купуйте, грошей не шкодуйте!
( Виконується пісня «Сорочинський ярмарок», слова і музика Наталії Май):
- Де небо синє-синє і сонячний розмай,
На милій Україні куточок – наче рай,
Там гоголівські хати й калини оберіг
І білі лелечата на стріхах золотих.
Приспів:
У Сорочинцях, та й на ярмраку,
Люд вирує, як ріка.
Про чудовий край, цей чарівний край
Лине пісня гомінка.
Рознесуть вітри на всі сторони
Щиру пісню у блакить,
Як на ярмарку у Сорочинцях
Україна гомонить.
- Дівчата чорнобриві – лебідоньки стрункі,
Веселі, жартівливі танцюють парубки.
Тут п’ється мед-горілочка, немов жива вода,
На щастя, на здоров’я, на довгії літа!
Приспів.
- Зорять Чумацьким Шляхом барвисті небеса,
Неначе казка, свято до ранку не згаса.
Я знаю: тут бували і прадіди мої,
На цій благословенній сорочинській землі!
Приспів.
( Виходять перекупки, розкладають товар. Починається ярмарок. )
1 перекупка:
Пиріжки, бублики, свіжі, гарячі… Покуштуйте та купуйте! Бублики медові, смачні, макові! У медові купалися, маком посипалися!
2 перекупка:
А ось пиріжечки на всякий смак, хто якому рад! Капустяні, горохвяні, м’ясні, та усі ж ласі й смачні!
3 перекупка:
Кому олії?! Запашна та смачна і зовсім не дорога : ложка – 5 копійок!
4 перекупка:
А ось яєчка: з-під курочки – рябушечки, та усі свіженькі-свіжесенькі. Спішіть, купуйте. Смачною яєшнею ласуйте!
5 перекупка:
А в мене кабака (тютюн) гарна, терла жінка Ганна, стара мати вчила її мняти, дочки розтирали, в ріжки насипали! Ось попробуйте лишень!
6 перекупка:
Яблука запашні, соковиті, наливні!… Куштуй, купуй, ніхто не боронить!
7 перекупка:
Прянички, медянички… Купуйте, діточки! Ласуйте, наминайте за обидві щічки!
8 перекупка:
Голки, шпильки, гудзики, стрічки, нитки, мережки… Дівчата, молодиці! Підходьте, не гребуйте, крам наш купуйте!
( Виходять ще три перекупки з бубликами, паляницями , пряниками):
1 (приспівує):
Уберуся молодая в новенькі сап’янці
Та винесу я бублики на базар уранці.
Ой бублики гаряченькі,
Ой бублики свіжі,
З таком., з маком , з яйцями,
Ще й смачні до їжі!
2. Ану, паньматко, вибирай місце на щасливу продажу. Ти у нас голова, де ти сядеш, то й ми біля тебе.
3. ( Взяла паляницю, тричі перехрестилася до схід сонця і покотила паляницю. Де вона впаде, там і сідають).
А до моїх пряничків кавалери-паничі
І моргають брівоньками. Зазирають, мов сичі!
Сюди, сюди, до пряничків великого смаку,
Ой ,паничі, з маком, таком, можна і без маку!
( Українська народна пісня «Ой я молода на базар ходила» )
Ой я , молода, на базар ходила / 2 рази
На базар, на базар, на базар ходила я.
Ой я , молода, окуня купила /2 рази
Окуня, окуня, окуня кпила я .
Ой я , молода, юшки наварила, / 2 рази
Юшки я, юшки я, юшки наварила я.
Ой я, молода, хлопця запросила , / 2 рази
Хлопця я, хлопця я, хлопця запросила я.
Він носа дере, скоса поглядає, / 2 рази
Не цілує не цілує і не пригортає.
На полиці млинці – він на них моргає, / 2 рази
Він на них, він на них, він на них моргає.
Ой горе мені із таким коханням, / 2 рази
Без гарячих млинців нема женихання.
Покупці (дівчина-старшокласниця і 2-3 учнів молодших класів):
Хлопчик 1: Мамо, хочу бублика… Купи бублика.
Хлопчик 2: А мені медяника.
Дівчинка: Хочу яблучок і стрічку новеньку.
Мати: Ох і гарна хустка, аж очі вбирає! Ану приміряю, чи до лиця.
Діти: Мамо, купи стрічку…
Хочу бублика…
Мати: Ох і гарна я в ній… Скільки ж ви за неї хочете? Полтиник? Дорого! Ну хай! За таку красу не жаль!
Діти: Мамо, ну купи…
Мати: Та замовкніть, гороб’ята. Куплю я вам усе. Дайте ж, перекупочки , моїм діткам любим по бубличку. Та медяничка, та яблучок, а Оксаночці ще й стрічечку. Раді? А тепер заспівайте, подякуйте піснею за ласощі.
( Українська народна пісня «Ой що ж то за шум учинився» )
Ой що ж то за шум учинився,
Що комарик та й на мусі оженився?
Та взяв собі жінку невеличку,
Що не вміє шити-мити ні варити,
Що не вміє з комариком добре жити.
Полетів же комар в чисте поле,
В чисте поле, в зелену діброву.
Сів-пав комаричок на гілочку,
Звісив свої ніженьки по дубочку.
Ой де не взялась шура-бура,
Вона ж того комарика з дуба здула.
Ой упав наш комар на помості,
Потрощив, поламав ребра й кості.
Прилетіла муха жалкувати:
«Ой де ж тебе, комарику, поховати?»
«Поховай ти мене в чистім полі,
Та й насип мені високу могилу!
Туди будуть хлопці збиратись,
З комаревої могили чудуватись.»
Двоє дівчат вибирають товар. За ними мовчки ходить парубок. Дівчата крадькома озираються на нього. Одна з них знічена, соромиться.
( За повісю «Маруся» Г. Ф. Квітки-Основ’яненка )
Олена:
- Ох і запашні у вас бублики! Дайте мені п’яток штук, завезу меншеньким братам і сестрам.
- А насіння не хоч полускати, Марусю? Чого це ти така розгублена? Дайте, тіточко, будьте ласкаві, мірочку.
- А ось і стрічки! Та мені й шпильки треба. А ти, Марусю, чом нічого не купуєш?
Маруся:
- Та мені … небагацько дечого й купувати… тільки й треба купити… матері кресало на люльку… а батькові… ниток красних на мережки до хусток… та яловичини… на Петрівку…
Олена:
- Марусю, чи тобі пороблено?! Ану отямся! Коли ж це та Петрівка була. Уже й Покрова минула. Ану дивись: ось нитки твоїй матері. Чи гарні? А кресало десь далі подивимось.
Ой, дивись, цигани!
( Циганський танець, потім циганки ворожать )
Циган 1:
Ей, парубче, що тепер на ярмарку найдешевше?
Василь: Та хрін тепер найдешевший!
Циган (купує хрін, кусає його, витирає сльози):
- Щось у носі засвердлило і сліз не вгамую.
( Ще раз кусає, витирає сльози):
- Плачте, плачте, дурні очі, щоб повилізали!
Бачили ж ви , препогані, що ви купували!
Виходить ще один циган з конем, до них підходить селянин .
( За Остапом Вишнею )
Селянин: А що за цього індика?
Циган: Та просю триста.
Селянин: Триста, кажеш?
Циган: Триста, кажу!
Селянин: Довго рахувати треба.
Циган: Кажіть, скільки, щоб менше було рахувати
( Селянин оглядає коня, заглядає йому в рот, міряє батогом тощо )
Циган: Що ти на зуби дивишся? Ти на коня подивись! Ти подивись, що він їсть! Хмиз! Хмиз! Тре… Як каменем тре…
Селянин: Та…
Циган: Та що ти такаєш? Що ти такаєш? Та щоб мене пранці їли, як він у мене щось крім соломи їсть… А ти такаєш! Та подивись на нього! Ти дивись, як іде! Іде як! Ти на п’ятки дивись! Усі чотири п’ятки показує. .. отуди дивись, а не взуби ти дивишся…
Селянин: Та худа ж яка!
Циган: Слова нєт, коняка морена. А ти думав, йому мед? А якби тебе двадцять верстов прогнав та на солому потім поставив – ти б підстрибував?
Селянин: Та…
Циган: Та ти його на шматки рубай! Клади п’ятдесят пудів, і не здригнеться! А ти в зуби! Ну?
Селянин: Так скільки ж ти хочеш?
Циган: Триста.
Селянин: Триста, кажеш?
Циган: Та те ж , що чуєш.
Селянин: Ану, проведи!
Циган: Можна і провести… Гей!
Селянин: Тихо-тихо веди! Не гони!
Циган: Та хоч і не дивисб…Іде, як часи…
Селянин: Такими «часами» моя баба до могили йшла!
Циган: Побалакай…
Селянин: А скільки, як ділом?
Циган: Та й кажу ж ділом!
Селянин: Ні, ти кажи ділом!
Циган: Кажу ж: триста!
Селянин: А за сто вісімдесят не оддаси?
Циган: Походи десь іще!
Селянин: І походю!
Циган: І походи!
Селянин: Та ти не одвертайся! Гроші даю!
Циган: Та не черепки ж!
Селянин: Добрі гроші даю, ти не думай1
Циган: Я й не думаю!
Селянин: То скільки ж? Двісті береш?
Циган: Ні! Коли вже хочеш, то за двісті вісімдесят! Отак!
Селянин: Та що ти «двісті вісімдесят»? Молись Богу!
Циган: Помолюсь.
Селянин: Двісті береш?
Циган: Двісті вісімдесят!
Селянин: Береш, кажу, двісті?
Циган: Та ти ділом давай!
Селянин: Та ти ділом проси!
Циган: Та ти подивись на нього! Орел – не кінь!
Селянин: Молись Богу! Двісті двадцять!
Циган: Менш як двісті сімдесят не буде!
Селянин: Не буде?
Циган: Не буде!
Селянин: Хай стоять!
Циган: Хай стоять!
Селянин ( одійшов і знову вертається ): Береш двісті двадцять?
Циган: Ні , не беру!
Селянин: Бери, а то за печінку тебе візьме!
Циган: Хай бере…
( Розходяться )
Виходять парубок з дівчиною.
Парубок: Не бійся , серденько, не бійся! Я нічого не скажу тобі лихого!
Дівчина: Дивись, он батько торгує пшеницею. Буде сварити, як побачить нас разом.
Двоє селян продають пшеницю.
( За М. В. Гоголем, «Сорочинський ярмарок» )
- Ти думаєш, земляче, що погано піде наша пшениця?
- Та й думати нема чого тут. Я ладен накинути на шию петлю та й гойдатися на цьому дереві, як ковбаса перед різдвом в хаті, коли ми продамо хоч одну мірку.
- Кого ти, земляче, морочиш? Привозу ж, крім нашого, нема зовсім.
- То-то й воно, що коли де встряне нечиста сила, то жди стільки добра, як від голодного москаля.
- Яка нечиста сила?
- Чи ти не чув, що подейкують люди?
- Ну?
- От тобі й ну! Засідатель одвів для ярмарку прокляте місце, на якому, хоч лусни, і зернини не продаси. Так і жди, що знову з’явиться червона свитка!
- Що ж це за червона свитка? ( злякавшись, озирнувся і побачив дівчину з парубком ): Еге-ге, земляче, та ти майстер, як я бачу, обніматись! Щоб мене чорт узяв, коли я не на четвертий тільки день після весілля навчився обіймати свою Хвеську, та й то, дякувати кумові, напоумив.
Парубок: Ти ж , певно, чоловіче добрий, не знаєш мене, а я тебе зразу впізнав.
Селянин: Може, й впізнав.
Парубок: Тебе звати Солопій Черевик.
Селянин: Еге ж, Солопій Черевик.
Парубок: А придивись-но гарненько, чи не впізнаєш мене?
Селянин: Ні, не впізнаю. Не в гніві сказати, на віку стільки довелося надивитися пик усяких, що чорт їх і пригадає усіх!
Парубок: Шкода, що ти не пригадуєш Голопупенкового сина.
Селянин: а хіба ти Охрімів син?
Парубок: А хто ж інший? Хіба тільки дідько лисий, як не він.
( Обнялися, почоломкалися )
Парубок: Ну, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя покохали одне одного так, що хоч би й вік вкупі жити.
Селянин: Що ж, Ганно, може, й справді, щоб уже, як то кажуть, вкупі і той, щоб і паслися на одній траві! Га? По руках!
( Підходить до перекупок, одна з яких – його жінка Хвеська )
Селянин: Ну, жінко. Я знайшов жениха дочці!
Хвеська: Ото якраз до того тепер, щоб женихів шукати. Дурню, дурню! Тобу, мабуть , і на роду написано залишитися таким. Де ж ти бачив, де ж таки ти чув, щоб добрий чоловік бігав тепер за женихами? Ти подумав би краще, як пшеницю з рук збути!
Та ще й кажуть… , свят, свят, свят, червона свитка з’явилася. Он бабі-бублейниці привидівся сатана у вигляді страшної свині, яка щось шукала отам між возами. А ти в таку пору надумав дочку заміж оддавати невідь за кого! Може, то сам нечистий мару на тебе навів , щоб дочку забрати, а ти й вуха розвісив! ( до сусідки ) : Подивись, серденько, за моїм товаром, а я піду того жениха у три шиї нажену, щоб не морочив дівчині голову!
Перекупка 1: Ой , матінко, піду я краще звідси, од гріха подалі.
Хвеська: Та нехай їй лихо, тій цибулі разом з часником! Дочка дорожча! (виходить)
Перекупка 2: Ой, дивіться, Явтух наш їде на базар!
Перекупка 3: Поки виспався, поки доїхав… Явтуше, швидше, бо скоро і ярмарок скінчиться!
( Інсценізація української народної пісні «Куди їдеш, Явтуше?» )
Молодиця: Ой, куди ж їдеш, Явтуше? Ой, куди ж їдеш, мій друже?
Явтух: Не скажу.
Молодиця: Та коли ж та твоя добрая ласка, то й скажеш.
Явтух: На базар.
Молодиця: Підвези ж мене, Явтуше, підвези ж мене, мій друже.
Явтух: Не хочу!
Молодиця: Та коли ж твоя та добрая ласка, то й схочеш.
Явтух: Сідай, та скраєчку.
Молодиця: Ой що везеш, Явтуше? Ой що везеш, мій друже?
Явтух: Не скажу!
Молодиця: Та коли твоя та добрая ласка, то й скажеш.
Явтух: Гарбузи і груші..
Молодиця: Ой дай мені , Явтуше! Ой дай мені, мій друже!
Явтух: Не дам!
Молодиця: Та коли ж твоя та й добрая ласка, то даси.
Явтух: Візьми, та гниленьку.
Молодиця: Обніму ж тебе, Явтуше, обніму тебе, мій друже.
Явтух: Не хочу!
Молодиця: Та коли ж твоя та й добрая ласка, то й схочеш.
Явтух: Обніми, та не задуши!
Молодиця: Поцілую тебе, Явтуше, поцілую тебе, мій друже.
Явтух: Не хочу!
Молодиця: Та коли ж твоя та й добрая ласка, то схочеш.
Явтух: Цілуй, та не вкуси!
Явтух розкладає гарбузи, молодиця припрошує покупнів:
- Купуйте гарбузи! Добрий харч свиням! Смачна каша гарбузова! Дівчата, купуйте, не минайте, буде гарний дарунок для нелюбих женихів!
Перекупка 4: А от недавно у нашому селі побралися Ярина зі Степаном. Вона така вже красуня! А чекала його скільки років! Пішов на Січ і пропав.Оце вернувся , тепер як ті голуб’ята, воркують одне коло одного. Одне тільки біда: осліпили козака прокляті басурмани. Але ось бачу – і вони тут, Степан зі своєю Яриною.
Входять Степан з Яриною і старий козак
( за поемою «Невольник» Т. Г. Шевченка )
Козак: Розкажи ж ти нам, Степане,
Про свою недолю,
Бо й я таки гуляв колись,
В турецькій неволі.
Степан: Отож мене, вже сліпого
На світ випускали
З товариством. Товариство
На Січ прямувало
І мене взяло з собою;
І через Балкани
Простали ми в Україну
Вольними ногами;
А на тихому Дунаю
Нас перебігають
Січевики-запорожці
І в Січ завертають,
І розказують, і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі срібло-злото
І свічі забрали
У Покрові; як козаки
Вночі утікали
І на тихому Дунаю
Новим кошем стали;
Як цариця по Києву
З Нечосом ходила…
І Межигорського Спаса
Вночі запалила.
І по Дніпру у золотій
Галері гуляла,
На пожар той поглядала,
Нишком усміхалась.
І як степи запорозькі
Тоді поділила
І панам на Україні
Люд закріпостила.
Як Кирило з старшинами
Пудром осипались,
І в цариці, мов собаки,
Патинки лизали.
Отак, тату! Я щасливий,
Що очей не маю,
Що нічого тогшо в світі
Не бачу й не знаю…
Ляхи були – усе взяли,
Кров повипивали!..
А москалі і світ Божий
В путо закували.
Отаке-то! Тяжко, тату,
Із своєї хати
До турчина поганого
В сусіди прохатись.
Тепер, кажуть, в Слободзеї
Останки збирає
Головатий та на Кубань
Хлопців підмовляє.
Нехай йому Бог поможе!
Козак: Не журись, Степане! Дождемо і ми колись волі! Головатий велику справу почав. Буде і на нашій вулиці свято. Нашу славну Україну ми ще розвеселимо! Вдар лихом об землю! Чуєш музик? То веселий танок дівчата завели.
( Виконується український народний танець «Гопак» )
Козак: Вирує ярмарок , квітне усмішками, переливається жартами й приповідками, пишається плодами рук роботящих…
Хай же достатком і радістю повниться уся наша земля українська!
Квітуча Україна
Слова і музика Наталії Май
- Де сонце сяє золоте і журавлі курличуть,
В саду черешенька цвіте. Вечерять мама кличе.
Співає сонячні пісні уся моя родина,
Бо я вродилась на землі, що зветься Україна.
Приспів:
За квітучі гаї і калини цвіт у лузі
Встаньмо, браття мої, помолімось щиро, друзі.
Хай молитви слова в небо птахою полинуть,
Щоб завжди берегла Матір Божа Україну.
- Любов’ю сповнена земля, одна така на світі,
Тут кожен день стрічаю я серця, добром сповиті.
І покладемо за мету від малку й до загину
Любити землю цю святу, що зветься Україна!
Приспів.
| 