Ведучий : Зараз це свято крокує по всій планеті, і кожен громадянин будь – якої країни ще більше відчуває свою приналежність до свого народу , народності , нації.

Ведуча : Мова – це той інструмент , який єднає націю , народність , народ  до єдиного цілого. Це великий скарб , який треба шанувати , берегти і розумно збагачувати .

І дівчина : Мово ! Пресвятая Богородице мого народу ! З чорнозему , з любистку ,

м”яти , рясту, євшан – зілля, з роси , з дніпровської води , від зорі і місяця народження.

ІІ дівчина : Мово ! Мудра Берегине , що не давала погаснути земному вогнищу , роду нашому і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

ІІІ дівчина : Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така . А вночі купаються в тобі ясні

зорі , тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом , давала силу і здоров’я , довгий вік і навіть безсмертя тим , що пили Тебе , цілющу джерельцю, і невмирущими ставали ті , що молилися на дароване Тобою слово .

Ведучий :

Хто сказав , що наша мова груба!

Груба лиш тому , кому нелюба.

Де іще від матінки – матусі

Ти почуєш : спатоньки – спатусі!

Де ще в світі є така країна ,

Як терпляча Україна – ненька,

Щоби тих , хто їй завдав руїни,

Звала незлобиво – воріженьки?

Ведуча:

            І журлива вона ,й піднесена ,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа  Шевченкова й Лесина,

І Франкова у ній душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова – основа життя.

Хіба мати бува примусовою ?

Непутящим бува дитя!

І хлопець:

Буду я навчатись мови золотої

У трави – веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого , що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатись мови – блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В кореневищі пружному ниви колоскової ,

В леготі шовковому пісні колискової,

Щоб раділа з мене Україна -  мати;

Щоб не знався з кривдою , не хиливсь під скрутою ,

В гніві – бився блисками , а в любові- рутою.

ІІ хлопець :

Як парость виноградної лози ,

Плекайте6 мову. Пильно й ненастанно

Політь бур”ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

 Нехай вона щоразу служить вам ,

Хоч і живе своїм живим життям .

 Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов і гнів

 У тому гомоні морськім . Немає

Мудріших , ніж народ , учителів;

У нього кожне слово – перлина ,

Це праця , це натхнення , це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр , а не сумне провалля;

Збирайте , як розумний садівник ,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля .

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Ведуча:

Якщо вона зі мною, рідна мова,

Сирітство не загрожує й самотність .

Якщо вона квітує , веселкова,

Є чим пишатись , є за що боротись .

Ведучий:

Закоханим – ти лагідна , як мати ,

А недругам – як постріл із гармати.

Беру тебе , як скарб в пісенній вроді

З джерел , що не міліють у народі ,

І дівчина :

Мово моя українська - 

Батьківська , материнська,

Я тебе знаю не вивчену –

Просту , домашню, звичну ,

Не з- за морів прикликану ,

Не з словників насмикану ,

Ти у мене із кореня –

Полем мені наговорена ,

Дзвоном коси прокована ,

В чистій воді смакована.

Болем очей продивлена ,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана ,

В поті людським намокнута ,

З кров’ю моєю змішана .

І аж до скону залишена

В серці моїм.

ІІ дівчина:

Як гул століть , як шум віків ,

 Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків ,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін , волі спів ,

Життя духовного основа.

Мужай , прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов ,

Живи , народу рідне слово ,

Цвіти над нами веселково,

Як мир , як щастя , як любов.

Пісня “Наша мова “ на слова Ю. Рибчинського.

Мова, наша мова –

Мова кольорова ,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова , наша мова –

Літ минулих повість ,

Вічно юна мудрість ,

Сива наша совість .

Мова, наша мова –

Мрійнику – жар – птиця ,

Грішнику – спокута ,

Спраглому -  криниця .

А для мене , мово ,

Ти мов синє море,

У якому тоне

І печаль , і горе.

Мова , наша мова-

Пісня стоголоса ,

Нею мріють весни ,

 Нею плаче осінь .

Нею марять зими ,

Нею кличе літо .

В ній криваві рими

Й сльози “ Заповіту”.

Я без тебе, мово ,-

Без зерна полова ,

Соняшник без сонця ,

Без птахів діброва .

Як вогонь у серці ,

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову ,

            Слово незабутнє.

 Ведуча :

Якого ж ми будемо племені –роду ,

Якщо буде в устах наша мова згасать !

Чи будемо з вами тоді ми народом ,

Як стихне вона в голосах ?

Звучи, рідна мова ,

На землі рідній лийся по вінця.

Мова моя українська,

Мова моя материнська.

Пісня П. Зіброва “ Є, є в нас мова,,,”