Ведучий  1: Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу,  складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування.

Ведучий  2: Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то то вже буде смерть задля його душі…

Ведучий  1: Любов до рідної мови - найприродніше й найглибинніше духовне начало людського життя. Чим глибше людина вживається в рідну мову, тим дальше вона пускає коріння в національний грунт.

Ведучий  2: І народ, хоч би який багатий він був матеріально, втрачаючи мову і пісню свою, стає подібним до домашньої птиці, що має крила тільки для того, щоб давати з них пір’я для подушок і перин.

Ведучий  1: Джерела духовності – в народі, а значить, і в його мові.

Ведучий  2: Українська мова має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка,  виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі.

Ведучий  1: І ми повинні жити вірою в те, що наша національна мова як головний носій і виразник народного духу не може загинути, бо хіба може вмерти багатюща культура української пісні, Шевченкового слова, Франкової думки?!

Ведучий  2: Нашій мові потрібен вогонь любові, потрібна духовна міць. Любов до рідної мови – це любов до здорової духовності, до знання, світла, інтелігентності, благородства, справедливості.

Ведучий  1: Український поет Вадим Крищенко писав:

                     Рідне слово…Ні, вітер огуди

                     Не затулить нам злякано рот.

         Ми без нього такі собі – люди,

                     А із ним – український народ.

Ведучий  2: Пропонуємо вашій увазі поетичний калейдоскоп – вірші українських поетів про рідну мову «Мова – то не звук, а думка боготворна…»

                                                   Українська  мова

                      Ніжна, мила, світанкова,

                      Ясна, чиста, колискова,

                      Мелодійна, дзвінкотюча,

                      Дивна, радісна, співуча,

                      Лагідна, жива, казкова,

                      Красна, чарівна, шовкова,

                      Найдорожча, добра, власна,

                      Мудра, сонячна, прекрасна,

                      Солов’їна, барвінкова

                      Українська мова!

                                        (Антоніна Каніщенко)

                               Жива вода

                  Я знаю: мова мамина – свята,

       В ній вічний незнищенний дух свободи.

Її плекали розум і вуста

Мільйонів. Це жива душа народу.

Її зневажить = зрадити народ,

Який до сонця зводився крізь муки,

Це – забруднити плеса наших вод,

Це – потоптати материнські руки,

Які нас від напасті берегли,

Останню дрібку солі віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

Зневажить мову мамину – біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калині сушить.

Зневажить мову – зрадити себе

( а зрадників хто може поважати),

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

                              (Микола Адаменко)

        Рідна мова

 Що значить для людини рідна мова?

Це квітка з надр священної землі,

Це найніжніша пісня колискова,

Яку так люблять діточки малі.

Як можна не любити свою мову?

Не кане із роками в забуття

Те найдорожче в світі перше слово,

З яким пройдеш ти крізь усе життя.

І як одна в людини Батьківщина,

Де родове зернятко проросло,

Так рідна мова лиш одна-єдина

Хоч скільки б мов на світі не було.

                       (Світлана Киянчук)

        Полем мені наговорена  

 Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Серцем з колиски вивчена,

Проста, домашня, звична,

Не з-за морів прикликана,

Не з словників насмикана,

Ти у мені із кореня –

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована.

Болем очей продивлена,

З смутком багать продимлена.

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм…

                   (Валентин Бичко)

       Рідна мова

 Почалася з маминого слова,

З буйних трав і синього Дніпра.

Рідна мово, зіронько ранкова!

Кущ калини з рідного двора.

Ти – журлива пісня мого діда,

Коровай весільний на столі,

Вишиванка сонячного літа,

Сад вишневий щедрої землі.

Дівчино з привітної господи!

Із пшениці сплетена коса.

Рідна мово, серце мого роду!

Ти мій біль, моя любов, сльоза.

                        (Тетяна Лакиза)

                *    *     *

Любіть красу своєї мови,

Звучання слів і запах слів:

Це квітка ніжна і чудова

Широких батьківських степів.

Всі каравани знайдуть воду

В краю пустинь і злих негод:

Як річка, з роду і до роду,

Так мова з’єднує народ.

                                  (Терень Масенко)

          Мовна проблема

 Нахабно лізе суржик, мов пирій,

Вкорінює бридоту кривороту,

Ми ж до Європи прагнемо, у котрій

Шанують слово кожного народу!

Туди пряма дорога. Ми криву

По бур’янинах обираєм знову.

Ми рідну мову топчем, як траву,

А там траву плекають, як і мову.

                     (Анатолій Бортняк)

             Рідна мова

 Мово моя, непокірна і мила,

Ти все живеш і дзвениш.

Скільки рубали у тебе крила,

Думали – не полетиш!

Скільки тебе заставляли мовчати,

Скільки палала в вогні!

Мово моя, ти народом почата,

Ти у народі живеш і в мені.

Рідна моя, непокірна і мила,

Наче гірське джерело,

Звідки у тебе береться сила,

Щоб побороти зло?

                    (Володимир Гдаль)

           Батьківський заповіт

 Ти можеш навчитись чужого звичаю

І мову чужу, наче пісню, завчить.

Але і в раю не знайти тобі раю,

Якщо ти не будеш Вітчизною жить!

Якщо позабудеш стежину до хати,

Яку дитинчам навпростець протоптав,

І матір, і рід свій, і слово крилате,

То, значить, чужинцем бездушним ти став.

Чужинцем не тільки для рідного роду,

А навіть для тої нової землі,

Для друзів нових, що тебе у негоду

Пригріли ласкаво у ріднім теплі.

І наче прокляття, в нову ти родину

Внесеш свого серця закалець черствий.

Внесеш, мов безкровний слимак, холодину,

Бо вбив і стоптав ти свій корінь живий.

Ти дітям і правнукам мусиш віддати

Живуче коріння – свій батьківський рід, -

Тоді їх ніяким вітрам не зламати,

Ніякій негоді не стьмарити світ.

                              (Ростислав Братунь)

      Мова

 Сію дитині

В серденько ласку.

Сійся-родися

Ніжне «будь ласка»,

Вдячне «спасибі»,

«Вибач» тремтливе –

Слово у серці,

Як зернятко в ниві.

«Доброго ранку!»,

«Світлої днини!»-

Щедро даруй ти

Людям, дитино.

Мова барвиста,

Мова багата,

Рідна і тепла,

Як батьківська хата.

                  (Варвара Гринько)

           Сійся, родися!

 Хлібом не стане єдина зернина,

Одне джерело не зросте у Дніпро.

Там я щасливий, де Батьківщина,

Там я могутній, де мій народ.

Мріють дитячим гомоном села,

Марить лелечим співом земля.

Не опустіє наша оселя!

Не збур’яніють наші поля!

Не омертвіє вічна і дальня

Роду стежина в чесні роки.

Не заніміє мова страждальна

З волі безглуздої злої руки.

Совість не всю ще курява вкрила.

Темрява ще не подужала день,

І не идозволять падати крилам

Всі триста тисяч наших пісень.

Ми не безрідні й земля не безводна –

Нашого щастя так мало цвіло.

Сійся-родися, мово народна!

Земле, борися за кожне село!

Хай поєднає нас Україна

В долі тривожній на мир і добро.

Хлібом не стане єдина зернина,

Одне джерело не зросте у Дніпро.

                                 (Олег Головко)

               Мова моя

 Мова моя – немов дівчинка у віночку,

Йде полем, іде лугом,

Терновими стежками йде.

Мова моя – мов ластівка,

Летить горою, летить долом,

Провіщає мені ясен день.

Мова моя – немов Берегиня,

Що на кожне своє дитятко

Дихає і тремтить.

Мова моя – БУЛА! БУДЕ! А нині

Я терни в стежках визбирую,

Щоб їй було легше ходить…

                     (Галина Кирпа)

 Вірш про мову

 На білому світі,

На чорній землі

Є мова у квітів,

Є мова в зорі.

Є мова у бджілки,

В метелика й клена,

В бузкової гілки,

В любистку зеленого.

Є мова в калини,

В дрімучого лісу,

У річки й стежини,

В осіннього листу.

Та тільки тому,

Хто цурається

Рідної мови,

Не промовлять вони

Ані слова.

           (Анатолій Каменчук)

           Мова – квітка

 Мова – серця любисток зоряний,

Що світанням спадає на душу.

Мова – Дух, у віках нескорений,

Я йому поклонитися мушу.

Мова – м’ятою та ще й – рутою

Барвінково вигоює рани…

В чорнобривцях вона нечутно

В душі дивиться із благанням!

Ніжить звуками вечоровими

Споришеву стежину до неньки,

Щоб умитися матіолами –

Напоїти вкраїнно серденько…

                            (Наталя Сосюк)

 Скачати з сервера повний варіант тексту за посиланням /svjato_movi.doc